Гора Ключ у Сколівських Бескидах за часів Першої світової війни стала ареною кривавих боїв між Українськими січовими стрільцями та російським військом. Про ті трагічні події свідчить меморіальне поховання і хрест, розташовані на самій верхівці гори. Однак не так багато відомо про три групи скель, каньйон та десятки вертикальних печер, що заховані посеред вкритих смерековими лісами схилів відносно низького, пологого та короткого хребта з найвищою горою Ключ (927 метрів). Його довжина — всього 10 кілометрів. З усіх місцевостей Сколівських Бескидів ця приховує чи не найбільшу кількість геоморфологічних таємниць.
Водоспад Кам’янка — Мертве озеро — Острів Паски
…Для більшості мандрівників, що йдуть на гору Ключ, маршрут починається з районного центру Сколе на Львівщині. Проте, якщо користуватися автотранспортом, розумніше залишити ужгородську трасу ще в селі Дубина і звернути на схід у бік села Кам’янка. Перейшовши міст через ріку Опір, розпочинаємо наш похід мальовничою бескидівською долиною. Приблизно через кілометр підходимо до невеличкого бетонного містка. Безпосередньо перед ним управо відходить стежка, що через 40 метрів приводить до джерела, вода в якому насичена сірководнем. Смакуватиме вона далеко не кожному через специфічний смак і запах зіпсутих яєць.
Ще через три кілометри виходимо до водоспаду Кам’янка на вже згаданій ріці. Коли йдеш пішки, навряд чи його проґавиш, оскільки він знаходиться коло самої дороги праворуч — шум води неможливо не почути…
Трохи далі по дорозі знову натрапляємо на джерело. Вказівники поруч із ним дають знати, де слід збочити з дороги, щоб розпочати нетривалий підйом до Мертвого озера (інша назва — Журавлине) — природного об’єкта, який років зо п’ять тому ще нагадував озеро, а зараз більше схожий на калабаню. Сьогодні озеро сильно заросло, перетворившись на типове гірське болото. На острівець тепер можна зайти пішки, перестрибуючи з купини на купину, але при цьому не слід забувати про небезпеку потрапити у трясовиння.
Тепер треба зійти з популярної туристичної стежки і почати підйом схилом у північному напрямку. Досягнувши крайньої західної вершини хребта Ключ, потрапляємо на місцевість, яка серед туристів відома під назвою Острів Паски, хоча ні Тур Хейєрдал, ні діти капітана Ґранта сюди ніколи не навідувались. На доволі великій площі розсипана значна кількість радше тендітних, ніж могутніх скель-останців, кожна з яких заввишки не більше шести метрів, проте має надзвичайно гарні форми та обриси. На превеликий жаль, починаючи з 1980-х років, на цих теренах проводяться планові вирубки лісу, тому скельні скульптури більше не захищені затишком смерекового лісу, як це було колись…
Гора Ключ — Печера Пілігрим
…Якщо ж одразу звернути праворуч і йти пологим спуском у бік села Кам’янка вздовж західного краю галявини, по праву руку на відстані приблизно 100 метрів побачимо майже вертикальну й місцями скелясту стіну, а зліва тягнеться добра ґрунтова дорога з села Труханів до села Кам’янка. Наближаючись до північного краю галявини, потрапляємо до своєрідного жолоба, що з часом все більше поглиблюється і врешті-решт приводить нас до входу в печеру Пілігрим.
Вхід до печери — це вертикальна діра в землі, шириною трохи менше одного метра, протиснутись у яку не складає особливих труднощів. На цьому етапі спуску спорядження для вертикальної спелеології ще не потрібне, оскільки на глибині приблизно трьох метрів потрапляємо на майданчик. Тут темно, але ніщо в цій частині печери не заважає скористатися, скажімо, свічкою. В зимовий період на стінах можна побачити кажанів. Під час сплячки метаболізм у них максимально сповільнюється, тож не бійтеся потривожити цих милих істот, навіть торкнувшись їх. Серед інших «мешканців» печери слід відзначити численних павуків.
Спускаємося далі (увага — подальший спуск вимагає відповідних спорядження, підготовки, супроводу спелеолога-інструктора) високою галерею з нахилом приблизно у 30 градусів. Проте вже через 10 метрів ця галерея закінчується завалом. Обминути його можна, протиснувшись через вузький прохід внизу справа. Але ще перед цим слід закріпити шнурки для подальшого спуску у вертикальну частину печери. Подібні вузькі проходи спелеологи називають «шкурниками». Подолавши «шкурник», потрапляємо на невеличкий балкон, де можуть поміститися максимум двоє. Далі — вертикаль глибиною 10—15 метрів, в залежності від того, де приземлятися. Опинившись на дні доволі об’ємної зали, отримуємо змогу здійснити розвідку в трьох напрямках, проте інших значних об’ємів ми тут не виявили. Тектонічний розлом — скелі урочища Сигла — Безіменне озеро
Рухаємось від печери в західному напрямку і вже через кількадесят метрів потрапляємо до одного з геоморфологічних утворень Українських Карпат. Складається враження, що в цьому місці земля «розверзлась», утворивши тріщину. У колі туристів це місце називається «Каньйон». Але зважаючи на те, що по дну скельної ущелини ніколи не протікали ріка чи струмок, та й знаходиться це утворення майже при самому гребені хребта, назва «тектонічний розлом» більшою мірою відповідатиме сутності цього природного об’єкта.
Ущелина навіть має одне розгалуження і за формою нагадує латинську літеру Y. Глибина її пісковикових стін сягає п’яти метрів. У найширшому місці відстань між протилежними бортами розлому становить близько п’яти метрів при дні і сім метрів біля поверхні. Хоча дно завалене велетенськими кам’яними брилами, воно цілком прохідне. У стінах і в безпосередній околиці розлому знаходиться велика кількість різноманітних тріщин, щілин. Маючи при собі скелелазне спорядження, над ущелиною можна навісити «переправу».
Трохи нижче тектонічного розлому знаходиться чудове місце для стоянки, що за формою нагадує невеличкий кратер вулкана. Оточене з усіх боків стрімкими схилами, воно служитиме ідеальним захистом від негоди. Струмок можна знайти, знаходиться він на відстані приблизно 400 метрів на північний схід…
