Все почалося із того шо ми (Макс, Таня, Юра, Лєна, Катюня, Василь Миколайович і я), надалі під "я" буде відображатись Волинець Ярослав, зібрались в 23.00 у одному лігово на ймення "теплиця", що на території ЗОШ №11. Тут проводять тренування та культ-масові роботи повязанні із огранізацією туризму як для дітей цієї школи так і інших дітей з інших шкіл міста! Довго там не затримуючись, наш матьорий командир (Василь Миколайович) запросив усіх присутніх до себе у квартиру попити чаю чи кави. Такий вчинок був пов'язаний із тим шо колісниця яка гоцає по рельсах (дизель) відправлявся близько 4 години ранку. Прийшовши до квартири двері нам відчинила його приємна дружина Ірина, яка також потім відправилась з нами у подорож. Поки подружня пара збирася у похід ми переглянули деякі фотографії, телеперачі та аудіокомпозиції. Ось вже десь біля 4 години ми підходимо на залізничну платформу "Промислова", де нас зустрічає ще один учасних нашого туру - Діма. Людина комунікабельна, гармонійна! Декілька жартів пролинуло стосовно того, як спакувала у похід Діму його мама! Типу 11 картоплин змість 5, 1 кг сало, замість 1 шматка, 600 гр цукерок, замість 100-200 гр + на придачу 2 склянні пляшки вина. Ну то нічого, воно все не пропало. Вже під'їхав наш "поцюн" і у 2-ому вагоні того реактивного вихахода людства ми зустрічаємо ше 2-ох героїв нашої акції. То був Назар, та славнозвісна ХРИСТИНКА (впринципі ше тоді великої слави вона не мала, читайте далі). Хороша пара, які люблять один одного. (мабуть, стверджувати не буду, бо особисто не розпитував). Знову посміялися над тим, хто кого і як спакув у похід. Далі хто куди поробігався по вагоні і все ніби вщухло! Аж тут, усім пасажирам почало шось подразнювати слизову та нюхову оболонку тіла! То був неймовірно гидючий штин, який просквознув кріз відчинені вікна дезеля, коли ми проїжали поміж відстійників біля м. Рожищ. Всі заванялись, і привикши до приємного запаху знову розсосались по вагону! Так ми доїхали до м. Ковеля! Трохи підкріпившись бутербродами я з Максом пішли прогулятись по місту. Вернулись на вокзал, прийшов час, і підійшов наш не менш вражаючий надзвуковий лайнер на рейках сполученням Ковель-Сарни. Поки ми їхали до Антонівки було чимало цікового побачено! Гопніка-ветерана, який сплюндрував одного діда наливши йому 100 гр оковитої, вражаючі хмари, утворені від охолодження реакторів на Рівенській атомній станції і п'яного товариша вищесказаного гопніка, який спав посеред тамбура у поїзді, і якого скинули на зупинці у м. Маневичі. Прибувши до Антонівки Миколайович (Василь) поставив печать у маршрутний лист, сфотогравувались (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-331) і вирушили у пошуках місця, де можна було перевдягнутися, поісти і підготуватися до походу. Поки ми йшли до цього місця ми побачили цікаві об'єкти, такі як: депо вузькоколійкі, де були вагони для перевезення пасажирів, а також вагони платформи, для перевезення вантажів, та ще унікальне перхрестя 2-ох залізничних колій (вузької та стандартної http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-322) Знайшовши місце, де можна було б заповнити свої шлуночки чимось поживним та їстивним ми перш за все привітали Таню, у якої тоді був день народження! Подарований їй надувний круг її трохи здивував і чучуть схвилював, бо їй треба було його нести наступних 130 км. Ну то нічого, якось обійшлося! Таня пригостила нас смачними рулетами, які чудово вписалися до нашого перекусу. Я відкриви свій рюкзак і побачив розломані окуляри від сонця, які нагадували моноокуляр термінатора. Нічого кращого, ніж просто їх залишити там на дереві я не видумав. Переливши вищеописане вино із скляної тари у пластикову (тим самим зекономивши 1 кг ваги) ми вирушили далі... Вузькоколійка вражала і чарувала! (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-327) Заросші колії, болото навкруги, гарні рослини, здохлі комахи та тваринки лежали прямо на шпалах. Ось перший привал, і всі почали відчувати шо то є таке коли шуруєш "тупо" по колії та несеш за собою рюкзак вага якого десь всього у 2 рази менша з твою! (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-313). На такі привали ми зупинялись через 40 хв хотьби, то є десь через 3-4 км. Запамятись колодязі обабіч залізниці. Глибина у колодязі була настільки мала шо воду можна було черпати руками. Під кінець дня, ми зійшли із колій і вирушили по асфальтованій дорозі що прямує у райцентр Володимирець шукати ставок де ми мали ночувати! Став був в такому стані, що навіть птахи пролітаючи над ним боялися пити воду з нього! Зелена вода просто купалася у променях розпеченого сонця! Но ми як справжні туристи не змогли відмовитись скупатися у чудовій водоймі. Хто поліз у воду перебираючи під ногами купи мулу, а хто пішов за тутешнім дядьою у пошуках джерела, де могла б бути нормальна вода, щоб приготувати воду! Доречі той дядя був нормильним дядьою і зганяв на велику у райцентр, звідки привіз нам блок мінеральної води, а на здачу купив собі, 100 гр і пива (доречі сам признався!) Одне шо порадувала нас від того ставу, це гарний захід сонця, який вдало зафіксувався на фотографіях Ірини Войтович (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-308) Ледве не забув ше про одного учасника нашої двіжухи Миколи Петровича Янчука - вчитель фізкультури ЗОШ №11 м. Луцька, для нього було виділено Vip-палатку яку він сам ніс. Це пояснюється тим шо даний мужчина вночі полюбляє відтворювати звуки у вигляді хропу та сопіння. Ше йому притаманна одна і та сама позиція відпочинку на привалах! Він лежить на боці головою спершись у рюкзак, спиною до всіх інших, а ті всі інші полюбляли кидати у нього шишками. Настав ранок! Усі поснідали, сфотографувались і вирушили далі (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-339). Вийшли ми знову на колійку і пошурували далі по напрямку. Дійшли ми до станції Володимирець, де був привал, і де ми зустріли чергового по станції, які любязно показав нам кімнату систему управління "кукшкою" яка було створена ше за часів перебування у нас поляків. (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-337) А вийшовши на вулицю, той самий дядя наваляв нам по вухах за те, шо ми каталися на його дрезіні! Ми скуштувалияблука які росли на станції і вирушили далі... Далі аж до обіду практично не було нічого цікавого, крім колії яка шпиндьорила під відкритим небом по болотам, пісках, і пацика на моцику з каляскою який їздив по лісі, а Діма підспівував йому німецьку пісеньку про Августіна. На обід ми стали у лісочку на краю села Зелена. Сходили в крайню хату по воду, де нас зустріла приємна бабця. Після обіду декому приспічило по великому у туалет, після чого я почав розробляби систему дослідженнь людських екскрементів. Йшли далі. Побачивши річечку не відмовили собі скупнуся у ній, і нам всеодно було шо річечка була в рясці, а дно замулене (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-309) Йшли далі по дорозі де проїжав маршрут №111 до початку села Воронки, сфоторгафувались, і далі через місцеве лісництво по дорозі яка була вся у воді, але із піщаним дном дійшли до озера, де ми ночували 2-у ніч. (http://tyrist.pp.net.ua/photo/7-0-310) Вода на озері була вже побідна на воду, і навіть більше, кришталево прозора, яку можна було пити просто з озера. Тут ми і випробували подарований Тані надувний круг, та надувний м'ячик який взяв з собою у похід Діма. Повечеряли, сходили на сусідню турбазу де придбали шось смачненьке, і побачили колонку для води із чудернацькою системою набору. Третій день був важкуватим, то ми невпевнено йшли по лісі, бо не були впевненні куди чимчикувати, то дорога вся залита водою по коліна, навіть озеро на яке ми причалили на обід було таким, шо при виході з нього вилазиш грязнішим ніж, входив, зате нам підфортило і один дядя з тьотьої які їхали на возі із конями підвезли нам чучуть рюкзаки до с.Біле. Прийшли на це озеро пізновато, десь біля 21.00. Повечерявши завалилися далі спати...
